Шаргородський квест: що шукали туристи в синагозі, костелі та на закинутому заводі

Віднедавна місто Шаргород на Вінниччині отримало ще одну туристичну родзинку. Тут відкрили екскурсійний квест-маршут, який водитиме туристів сам. Для нього навіть не завжди потрібен екскурсовод, адже отримати необхідну інформацію про об’єкт можна, знайшовши QR-коди, які розкажуть про історію стародавнього міста.

На початку жовтня, в рамках проєкту “Малі міста — великі враження” у Шаргороді відбулось відкриття цього маршруту та фестиваль “Від шаленого штетлу до сучасного мистецтва”. Випробувати на собі квест зголосилися учні кількох шкіл з районів Вінниччини. Учень Муровано-Куриловецької школи №2, яка крокувала по маршруту однією з перших, Ярослав Габрійчук розповідає: “Найбільше з цієї екскурсії мені сподобався таємний вхід в синагозі, католицький костел та ми також заходили в підвал, де євреї ховали золото”.

Дійсно, старовинна синагога, яка цьогоріч відзначає своє 430-річчя, почала дивувати гостей с самого порогу. На даху будівлі грав скрипаль, утім, знайти шлях, яким він туди потрапив, було досить складно. З другого поверху виходу на дах не було, адже прохід виявився секретним. Знайшли його найдопитливіші — учні, які помітили порожнечу під банером на стіні. Під ним виявилися гвинтові сходи, які привели нас спочатку на горище, а далі й на дах.

“Не лякайтеся!”, — попереджаємо скрипаля, який саме припиняє грати. Геннадій Кудрін розповідає, що погодився на цю акцію із задоволенням: Конкретно ця локація відображає всю суть єврейського містечка. Це велика синагога — зі скипалем на даху, — говорить музикант. В самому ж приміщенні синагоги демонструють відео та старі фотографії єврейських родин, які проживали в Шаргороді.

Наступний пункт — замок польського канцлера Яна Замойського, який і заснував Шаргород понад півтисячі років тому. Тут школярів зустрічає сам засновник і охоче з ними фотографується, а екскурсоводи розповідають про криницю, у якій кожен, хто подивиться, бачить себе вродливим.

Знайшовши на стіні замку новий QR-код, група рушає далі — шукати пам’ятник… невідкритому пам’ятнику. Його встановили тут у 2009 році, авторкою об’єкта є відома столична скульпторка Жанна Кадирова.

Від пам’ятника дорога повела нас на єврейську вулицю, яка колись була головною. Тут гостей зустрічають — танцями, гумором та гостинцями. Сьомочка, який без кінця вимагає у Шурочки деруни, діти в веселому танці, і компанійський рудий пес, який теж, пристав до дитячого хороводу.

Довкола цієї імпровізованої сцени розташувалися стилізовані під кімнати намети, а позаду — один з небагатьох єврейських будинків древніх часів. Діти незчулися, як забрели до підвалу, у якому, за легендами, євреї ховали золото.
Після таких пригод, знайшовши черговий QR-код, мандрівники побігли до стін Свято-Миколаївсього православного чоловічого монастиря. Певний час тут була духовна семінарія, у якій вчилися поет Степан Руданський, письменник Михайло Коцюбинський та композитор Микола Леонтович.

Нині в цих стінах діє школа дзвонарів. Як розповідає її засновник Олександр Євдокимов, зараз у школі навчається 15 учнів: “Це школа єдина в Україні, ми працюємо з 2005 року, будівлю школи звели спеціально для цього. Навчаються переважно місцеві хлопці, з Шаргорода та з сіл. Щоб підібрати дзвони, я все вивчав самостійно декілька років, їздив у Києво-Печерську Лавру, в Почаїв. Мелодії дзвонів є до кожного свята”, — говорить Олександр Євдокимов.

Спробувати себе у дзвонарстві дозволили і учасникам квесту, після чого всі рушили до наступного пункту: католицького францисканського Санктуарію Страстей Господніх. Два роки тому храм святого Флоріана проголосили святилищем. Відтоді він став ключовим пунктом Шаргородської Хресної дороги.

“Запрошуємо відвідати Шаргород, який є унікальним, тому що єднає в собі три релігії — юдаїзм, католицизм і православ’я — і побачити, що можна жити в дружбі”, — говорить настоятель. Тут же, на подвір’ї костелу триває виставка картин, створених художниками зі всієї України, які кілька днів малювали Шаргород з натури у рамках мистецького проєкту “Арт-Шаргород”.

Керує храмом настоятель отець Бенедикт. Він розповів школярам про те, як у місті вдається співіснувати трьом релігійним громадам. Навів приклад того, як у часи, коли єврейська громада зазнавала переслідувань, у костелі переховували артефакти із синагоги, навіть зараз у молитовній залі стоять лавки, врятовані звідти.

Вирушивши з центру міста на північну його околицю, ми опинилися перед брамою з написом “Шаргород Рафінад”.

Тут, на території напівзруйнованого заводу, відбувався кафтовий ярмарок та концерт. Одразу при вході — майстер-класи з гончарства, трохи далі — виставки музичних інструментів Вінницького державного педагогічного університету. Нам навіть дали зіграти на металофоні. Цьому навчають на факультеті початкової освіти та мистецтва імені Валентини Волошиної. Поряд розклали хімічну лабораторію студенти-хіміки, які всім гостям пропонували продемонструвати дива хімічних експериментів.

А далі — як на традиційному ярмарку — вишиванки, горщики, обереги, ляльки-мотанки… Для всіх виробників сувенірів та товарів облаштували комфортні ряди з тюками соломи, накриттям від дощу та освітленням з енергоощадних лампочок.

Усе це — під муром заводських споруд і з виглядом на мальовниче озеро, на березі якого встановили і сцену для концерту.

Гостей вітали організатори, учасники, розробники маршруту, представники влади та митці. Народна депутатка Лариса Білозір передала школярам, які здолали квест, величезний торт, а зі сцени кілька годин поспіль лунали пісні місцевих колективів.

“Я виріс у цьому місті і теж до певної пори не знав, яке воно старовинне, окутане легендами, історіями. І коли я дізнався, я захотів, щоб і мої діти, і діти, які живуть у місті, про це дізналися”, — говорить Григорій Саулко, який організував фестиваль “Від шаленого штетлу до сучасного мистецтва”, а також був ініціатором створення квест-маршруту, і куратором проєкту “Арт-Шаргород”, який, до речі, ознаменувався відкриттям на території заводу фантастичної художньої галереї.

Якщо у столиці галереями нікого не здивуєш, то в містечку, яке знаходиться за понад 300 кілометрів звідти побачити аналог, скажімо, галереї “Лавра” — це справді вражаюче. Приміщення, яке в часи роботи заводу, скоріш за все, виконувало роль комори або майстерні, має три зали. Тут обладнали сучасну вбиральню та поставили стійку. Поряд розмістилися художники, музиканти, і навіть утворилася міні-виставка виробів з автомобільних деталей. Сергій Гринчак близько 20-років займається розборкою старих “Жигулів”. Оскільки в автомобілів більшість запчастин — парні, він вигадав робити з них скульптури тварин, і використовувати запчастини для крил, лап, вух та очей. Деякі з цих деталей під’єднані до маленьких сонячних батарей і в темряві починають світитися.

Зали можна пройти наскрізь і вийти перед подвір’я заводу. У них розміщені полотна із зображенням Шаргорода та символічні картини сучасних художників. Якоїсь миті галерея наповнилась людьми — це приїхала група відвідувачів з Києва. Серед них впізнаємо зіркову гостю — головну редакторку журналу “VIVA!” Іванну Слабошпицьку. “Тут так гарно. Велика повага людям, які починають відроджувати це місто. Я бажаю, щоб воно стало для туристів дуже привабливим і цікавим”, — говорить пані Іванна.
А тим часом, вечоріло, і виявилось, що ті енергоефективні лампочки, які були покликані освітлювати територію — це ще й чудова романтична ілюмінація, яка створює теплого осіннього вечора атмосферу затишку, тепла і дому. Так, Шаргород — це дім для багатьох, і його двері справді відкриті для гостей.

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*